Дитячий садок як центр соціальної згуртованості громади Лисичанська

Практичний психолог Олена Хомич активно взялася за впровадження технології самодопомоги в своїй громаді. Результатом її роботи стало створення трьох ГСД, про які вона залюбки розповіла ГУРТу.

***

Групи самодопомоги, які мені вдалося створити в Лисичанську, націлені на такі цільові групи: працівники закладу дошкільної освіти «Дюймовочка», татусі дітей дитячого садка, які прагнуть більше долучатися до виховання дітей, та батьки, чиї діти мають особливі освітні потреби.

Спільна зустріч учасників ГСД, автор фото: Олена Хомич

На початку нашої роботи для багатьох було не зрозуміло, навіщо треба приходити і щось говорити. Учасники були пасивними та здебільшого відмовчувалися, але вже після перших зустрічей серед них з’явилися активісти, які пропонували теми та самі запрошували нових учасників.

«Групова робота сподобалася відразу. Нас об’єднує те, що ми маємо доньок. Ми вирішили бути активнішими в житті родин, але не знали, як. Наш психолог у садочку – моя колишня однокласниця. З нею легко розмовляти та ставити будь-які запитання. Я навіть спробував самостійно вести ГСД. Нас поки лише семеро татусів, але працюємо ми дуже плідно. Я вже знаю, що робити, коли у моїх дівчаток поганий настрій, як їм подобається відпочивати та які страви вони люблять. Ми однозначно стали ближчими», – відзначив Дмитро Панченко.

Засідання спрямовані на вирішення особистих питань самих учасників ГСД та на подолання «гострих» моментів, що виникають в роботі дитячого садка. Останнім часом до нас долучаються члени громади, які не мають прямого відношення до закладу дошкільної освіти, а саме – жителі мікрорайону, родини зі схожими проблемами (особливо до групи, що вирішує для себе питання інклюзивності в освіті), вчителі шкіл і студенти педагогічного коледжу.

Найулюбленішим ритуалом під час наших зустрічей є «хвилина тиші для душі», коли учасники сидять із заплющеними очима після привітання та перед прощанням. Вони кажуть: «Це особлива магія! Ті миті, коли ти відчуваєш, що відбувається щось незвичайне, небуденне, коли розкривається сама душа, коли говорять не словами, а флюїдами та почуттями».

Звісно, часом в роботі виникають труднощі, наприклад: перевищення часових лімітів, що виділені на зустріч, гострі дискусії серед педагогів, що переростають в «педраду», непорозуміння між деякими членами групи («чому вони мовчать? вони що, шпіони?») та інші недоліки в роботі, які, в цілому, можна здолати.

«Спершу я не могла зрозуміти, що треба казати і навіщо. Я сиділа і думала: треба тихенько піти, щоб ніхто не помітив. Але одного разу тема мене настільки захопила, що я й не помітила, як сама почала говорити. Спочатку злякалася тиші та уваги колег, а потім покращився настрій, з’явилася впевненість у собі, більше не турбують думки, що хтось мене оцінює. Адже ми збираємося задля допомоги, в першу чергу, самим собі і одночасно допомагаємо один одному. Мені подобається зустрічатися в такому форматі», – прокоментувала вихователька Оксана Саприкіна.

Наші зустрічі, що на початку були націлені на роботу з батьками «складних» дітей або батьків дітей із особливими освітніми потребами, вже дали перші суттєві результати. Зокрема, матусі об’єдналися для проведення просвітницької роботи в інших закладах освіти. Вони виступають під час загальних батьківських зборів із інформацією про можливості подолання дискримінації в освіті, боротьби з булінгом та підвищенням толерантності у школярів і їхніх батьків стосовно родин із дітьми з особливими освітніми потребами, інвалідністю або труднощами в навчанні. Одна з матусь вирішила написати та подати грант-проект освітньо-розважальної кімнати для таких родин.

«Я не вважала свою дитину особливою. Але коли почали говорити інші батьки і висвітлювати свої проблеми, зрозуміла, що моя дитина часто не розуміє вимог і заборон, а я не розумію її бажань та потреб. Я промовляла слова, а сльози текли самі… Я дуже вдячна організаторам та іншим матусям за те, що вони допомогли зрозуміти бар’єри в спілкуванні, власні внутрішні негаразди. Тепер я маю змогу їх виправити», – зауважила Олена Мельникова.

У нашій частині міста вже знають: якщо потрібно зустрітися та вирішити для себе якісь питання, треба завітати до «Дюймовочки» із пропозицією – далі буде діалог та допомога.

Діяльність ГСД підвищує згуртованість громади Лисичанська. За декілька місяців неозброєним оком помітне зниження конфліктності серед батьків. Як наслідок, підвищилася мотивація до мирного врегулювання проблемних ситуацій та зацікавленість людей в усвідомленні власних емоцій, цілей, дій.

Наприклад, якщо раніше у батьків наших вихованців при найменших труднощах, непорозуміннях із вихователями або між собою було непереборне бажання шукати третю сторону, яка б вирішила конфлікт (найчастіше в цій ролі виступав інспектор міського відділу освіти), то тепер вони працюють над цими речами у внутрішньому колі.

У майбутньому ми хочемо оформити окрему кімнату для зустрічей наших груп самодопомоги й частіше запрошувати фахівців різного профілю (наприклад, юриста, лікаря-логопеда, дефектолога, аніматора дитячих розваг тощо). Крім того, після оптимізації процесу взаємодії із постійними учасниками плануємо розповсюдити технологію самодопомоги серед інших дитячих садків міста через анімацію практичних психологів ЗДО й обмін досвідом.