Розвиток рухів самодопомоги

Американські популяризатори та організатори руху самодопомоги Френк Різман і Девід Керролл у книзі «Нове визначення самодопомоги. Політика та практика» звертають увагу, що суб’єктом самодопомоги може бути не тільки окремий індивід, а й група або громада. Такий суб’єкт використовує для самодопомоги свої засоби та ресурси.

Розвиток рухів самодопомоги суттєво збільшує суспільний потенціал вирішення проблем і труднощів, адже:

• зменшується кількість людей, які користуються допомогою, й зростає кількість людей, які допомагають
• люди, які отримують допомогу, розуміють, що теж мають можливість допомогти іншим, тому уникають деградації, яка може спіткати тих, хто лише користується допомогою
• завдяки тому, що багато людей допомагають іншим, у суспільстві розвивається культура допомоги

Потенціал самодопомоги полягає у намаганні окремого індивіда або групи впливати на свою долю, що є так званою дією знизу вгору:

• самодопомога – це протилежність бюрократичній діяльності інституцій, покликаних служити громадянам, їхній безособовості та надмірній формальності процедур
• допомагаючи собі, люди приборкують почуття безпорадності перед проблемами – йдеться про подолання хвороб, психічних або соціальних негараздів
• самодопомога вчить сприймати самих себе і впливати на середовище навколо, змінюючи його
• самодопомога – важливе продовження світового руху заради демократії; філософія самодопомоги виводить значення участі особистості за межі лише прийняття рішень

Рухи самодопомоги збагачують потенціал демократичних суспільств у розвитку та подоланні труднощів як окремими громадянами, так і громадами.

Однак, щоб ці рухи були ефективними й могли досягти своїх завдань, окрім ініціативи знизу, необхідні також політична та юридична бази. Тож фундаментом для організації процесу ефективної самодопомоги в демократичному суспільстві є повага до основ допомоги. Розвиваючи зародки громадянського суспільства в громадських і волонтерських рухах, неурядових організаціях, фондах, необхідно про це пам’ятати.